САМОТНІЙ ВОВК

Олександр Сопронюк


***
                                                           І.Царинному
Нічний промерзлий сніг упав як сніг на голову.
І чистим світлим смутом захолодив мости.
Я знов самотній вовк – і та самотність подивом
Рятує мою кров з гнилої глухоти.

Не здай мене, мій шлях, – незнаний, невторований.
Не здай, одвічна суть достойних сильних дум.
Я – непокірний чин, на волю коронований.
Я – самотинний вовк. Я не піду на глум.

МАНІФЕСТ ВОВКА

АБО ЧИ ПРИЙДЕ ПЕКЕЛЬНИК-ЛЮСТРАТОР...

Анатолій Щербатюк, літератор
Поетична книжка Олександра Сопронюка «Самотній вовк» (видавничий проєкт «Літературна аґенція «Банкова, 2», що його започаткувалаКиївська міська орґанізація Національної спілки письменників України, її голова М.Сидоржевський та керівник проєкту, секретар орґанізації, письменник і літературний критик В.Даниленко) – то своєрідна історична віха на шляху певної творчої групи, до котрої належать і автор книжки, і автор цієї публікації, на шляху, що почався чверть століття тому в Києві. Газета «Слово», на шпальтах якої її редактор О.Сопронюк сповідував чотири засадничі напрямні – мову, літературу, мистецтво, політику, загалом тяглість національних традицій, – була тоді тим першим і кваліфікованим українським, водночас вишукано-стилістичним, виданням, довкола котрого згуртувались українські інтелектуали, що аналізували й передбачали розвиток нашої сучасної історії й найбільше долучилися до постання незалежної України своїм своєчасним відгуком чи концептуальним профетизмом. 

«ТОПОЛІ. ОНТОЛОГІЧНА ВЕРТИКАЛЬ»

Ґалерея «АВС-арт»
Майдан, Небесна сотня вернули посутність не тільки певних слів: Батьківщина, народ, честь, гідність, – а й різко повернули до мистецтва, що твориться на віки, а не «тут і зараз». Тому творчість Петра Гончара обсервуємо через призму первинної конотації терміну «наїв» – із латини «природний», «рідний». Як пояснює сам автор: «Я з тих, хто малює без попередньої естетично-філософської концепції. Малюю від серця, а вже потім аналізую, в яку систему вписуюсь. Уміння малювати самозакоханим еґо, кон’юнктурою «державного мистецтва» – це було би так легко. Все життя бігав від цього вміння – й добіг… до граничного мінімалізму».
Безпосередня, майже дитяча, лінія. Поєднання барв, у принципі, холодних – ідея його, йому притаманна і з ним ідентифікована. Аскетична фраґментарна композиція. Все задля того, аби твір «був не схемою життя, а його виявом».
Вічна таємниця буття невловимими цятами духовної системи координат проступає в художніх образах-персонажах. Небо, таке люблене мистцем і значене високою лінією горизонту.

ЧОРНО-БІЛІ ПЕРЕХРЕСТЯ РОДИНИ ЯКУТОВИЧІВ

Лариса Чернова, заступник директора з наукової роботи Хмельницького обласного художнього музею
Наприкінці січня в Хмельницькому обласному художньому музеї в межах проєкту «Нові надходження » відкрилася виставка «Графіка родини Якутовичів ». Приводом звернутися саме до цієї теми стало поповнення фондової збірки творами представників знаної мистецької династії. Дотого ж на початку січня виповнилося 50 роківлеґендарній стрічці українського поетичного кіно «Тіні забутих предків», головним художником якої був Георгій Якутович. А у вересні громадськість відзначатиме пам’ ятний ювілей автора безсмертного літературного твору – Михайла Коцюбинського.
Як відомо, повість «Тіні забутих предків» відіграла важливу роль у житті й творчості видатного українського графіка Георгія Якутовича. За її текстом у дитинстві він осягав українську мову, а через багато років став художником-постановником однойменного фільму, за що отримав (уже вдруге!) Шевченківську премію. 

МЕРЕЖАНІ ДНІ ЛЮДМИЛИ ЗАДОРОЖНОЇ

Вікторія Кудрявцева, культуролог
Тягнеться дим від «Батьківської хати» аж до самого неба…
Про міцний зв’язок Людмили Задорожної з нашим довкіллям, який подарувало їй рідне село Скибинці, що на Вінниччині, написано багато. Та крім гострого бачення земної краси художниця наділена жагучим стремлінням до пізнання духовної гармонії. Й хоч би як довго філософська антропологія не намагалася пояснити природу любови, а такі мистці, як пані Людмила, не лише повніше осягають дивовижний дар Божий, але й передають це знання людям через свою творчість.
При всій своїй м’якості характеру й толерантності у спілкуванні з людьми Людмила Задорожна надзвичайно вимоглива до себе як професіонала. Дуже довго вмовляв її чоловік віднести роботи, запропонувати комісії для колективних виставок. І вона була щиро подивована, що їх прийняли.

ПІКУЙ І КРАСІЯ

Володимир Чорнобай, мистець
Розмаїття мистецьких форм значною мірою залежить від багатства довкілля. І це цілком зрозуміло, оскільки природа – чи не найголовніший творець об’єктів та образів, на відмінувід створених людиною, й, водночас, та основа, на якій ґрунтується гармонія людських витворів, незалежно від того, йдеться про технічні системи чи твори мистецтва.
Гірські ландшафти здатні породжувати нові художні задуми через свою одвічність, синерґетичну насиченість та наближеність до Всесвіту, через здатність відкривати нові грані в їхньому пізнанні. Недаремно в багатьох народів світу гори – уособлення величі, безсмертя, стійкости. Згадати хоча би біблійний Арарат у вірмен, леґендарний Казбек у грузинів, у японців – величну Фудзіяму, які віддавна стали національними символами. Таким символом є для мене гори українських Карпат – Пікуй і Красія.

СВІТОВІ МИСТЕЦЬКІ ВЕРШИНИ ОЛЕНКИ ҐЕРДАН-ЗАКЛИНСЬКОЇ

*Закінчення. Початок у №3-4, 2013

Роман Яців, кандидат мистецтвознавства
1956-го, після майже трьохрічного проживання в Торонто, де професор Олена Ґердан-Заклинська мала свій клас ритміки й танку в Музичномуінституті ім.Лисенка при церкві св.Отця Миколая [1], вона переїздить до Нью-Йорка, прийнявши запрошеннявести свій клас у недавно створеному Українському музичному інституті. Активізує співпрацю з газетою «Свобода», співпрацює з жіночим журналом «Наше життя». Її публікації присвячені окремим персоналіям національного музичного й театрального життя поза Батьківщиною (Олені Голинській, Валентині Переяславець, Вадимові Сулимі, Галині Минаїв-Андреадіс), а також актуальним, проблемним питанням української культури. У Нью-Йорку Оленка Ґердан записується на малярські студії до знаного художника Любомира-Романа Кузьми, беручи активну участь у мистецьких виставках.

«ЧОТИРИ Я»

Ґалерея «АВС-арт»
2010-го року ґалерея «АВС-арт» започаткувала проєкт «Мистецький шлях у спадок», котрий пропонує шанувальникам образотворення «доторкнутися до таїни народження мистецьких родин, спробувати дослідити через зріз особистої творчости контекст, на тлі якого плекаються творчі династії» (А.Хуторянин, мистецтвознавець). У його рамках уже відбулися виставки львів’ян Романишиних, киян Журавлів, кіровоградських художників Надєждіних.Поступ проєкту продовжує виставка мистецької родини Ясенєвих «Чотири Я».
Чотири творчі Я – чотири мистецькі особистості: Олег, Альона, Ярослав, Єлизавета. Разом – Ясенєви. Родина художників, де пліч-о-пліч із батьком шляхом образотворчости йдуть діти.
Голова художнього «клану» – Олег Ясенєв – має вагомий живописний доробок, напрацьований не за один десяток років. Його почерк – давно впізнаваний, а ім’я – відоме в мистецькому світі.

ЗІ МНОЮ, В МОЇЙ ПАМ’ЯТІ...

ЕЗОТЕРИЗМ ТВОРЧОСТИ ОЛЕКСАНДРА ІВАХНЕНКА
Микола Стороженко, мистець
Опромінений Ген земних Благословенних Пагорбів села Манжосівка, освячений Горнім Духом Провіддя, зродив у юній душі Сашка чуття краси й природної етики до життєвого пульсу, до всіх норм і традицій родинного Домоладу, до всіх проявів розуму буття й потенціалу на творчий подвиг. Із часом Генетичні обдаровання окрилились у рідкісну цінність: у ґеній Видіння, що у світлі Великого Серця.

«ДВА САШКИ ІВАНОВИЧІ У ПОХІД ПІШЛИ...»
Олександр Мельник, мистець
На Чернігівщині під Прилуками, в селі Манжосівці, на подвір’ї вже старої хати стоїть самотньо могутній шістдесятип’ятирічний дуб. Хочеться вірити, що він ще довгі-довгі літа, а то й віки, поглядатиме з висоти свого верховіття в Манжосівку,сторожачи ту хатину, що її вже назавжди покинули господарі – Віра Миколаївна та Іван Васильович, котрий і посадив його тут 1949-го на честь народження коханого сина, єдиної дитини в родині, гордости батьків, – малого Сашка.

 

ЗІ МНОЮ, В МОЇЙ ПАМ’ЯТІ...

НАЙЦІННІШИЙ ЗАКОН КНИГОТВОРЕННЯ
Оксана Федько, студентка НАОМА
Мій учитель і людина, на яку я завжди рівнялась. Щасливий подарунок долі – вчитися в художника, роботи котрого викликали в мене захоплення й благоговіння. А найбільше вражало, що при всьому цьому він був дуже скромним. На відкриття виставки, ще цієї зими, прийшло багато друзів і колеґ, і всі розповідали, скільки всього доброго зробив Сашко.

Тетяна Карташова, студентка НАОМА
Метро «Золоті ворота», гамір потягів підземки, суєтні люди біжать в усі кінці…
– Тетяно, добрий день! Як Ваші справи?
– Олександре Івановичу! Рік Вас не бачила!.. Ви, напевно, з пар на Володимирській?
Щира радість. Дістаю щойно роздруковані в копіцентрі нові роботи.